Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр» (далі - Товариство) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 22 квітня 2014 року № 0005951503.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що висновок акта від 10 квітня 2014 року № 2135/26-53-15-03-17/30212731 (далі - Акт) камеральної (електронної) перевірки податкової звітності з плати за землю за 2014 рік та повноти надходжень з орендної плати за землю за січень - лютий 2014 року Товариства є необґрунтованими, оскільки договором оренди передбачена орендна плати у розмірі 1,5 % нормативної грошової оцінки землі, зміни до договору оренди не вносились, а отже, донарахування позивачу плати за землю у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки є протиправним.

Суди встановили, що позивач подав податкову декларацію з плати за землю, якою визначено податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2014 рік у розмірі 3 % грошової оцінки земельної ділянки. 19 березня 2014 року позивач подав уточнюючу податкову декларацію з плати за землю, якою зменшив суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю застосовуючи ставку орендної плати в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі.

10 квітня 2014 року ДПІ провела камеральну (електронну) перевірку податкової звітності з плати за землю за 2014 рік та повноти надходжень з орендної плати за землю за січень - лютий 2014 року Товариства, за результатом якої складено Акт. Згідно з актом відповідач встановив заниження суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2014 рік, визначених в уточнюючий податковій декларації з плати за землю від 19 березня 2014 року № 9014362211. На підставі Акта відповідач прийняв зазначене податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендної плати з юридичних осіб на суму 990 756 грн 47 коп. (за основним платежем на 792 605 грн 18 коп.,) за штрафними (фінансовими) санкціями на 198 151 грн 29 коп.).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, позов задовольнив виходячи із того, що позивач правомірно нарахував податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2014 рік у розмірі 1,5 % нормативної грошової оцінки, отже, висновок відповідача про заниження суми податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2014 рік, визначених в уточнюючий податковій декларації з плати за землю, є безпідставним, що свідчить про протиправність прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення та є підставою для його скасування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 березня 2015 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року про задоволення позову скасував та постановив нове - про відмову у задоволенні позову виходячи із того, що системний аналіз законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності Податковим Кодексом України (далі - ПК) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи із принципів пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК та частини другої статті 21 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-ХІV).

На обґрунтування заяви Товариство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року (№ К/800/21471/13), 4 листопада 2013 року (№ К/9991/8899/12), 8 квітня 2014 року (№ К/800/7444/13), 9 квітня 2014 року (№ № К/9991/48324/11, К/9991/45060/11), 16 квітня 2014 року (К/9991/25977/12), які, на думку Товариства, підтверджують неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Товариства не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви позивача копіях ухвал Вищого адміністративного суду України

по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК та частину другу статті 21 Закону № 161-ХІV.

Разом із тим у рішеннях суду касаційної інстанції, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що Вищий адміністративний суд України зазначає про те, що хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 161-ХІV зі змінами, внесеними Законом України від 3 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 309-VI), є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної палати та, відповідно, донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції рішення, про задоволення позову скасував та постановив нове рішення - про відмову у задоволенні позову виходячи із того, що системний аналіз законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи із принципів пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України № 161-XIV убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься і у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про відсутність підстав для орендної плати за землю у розмірі 1,5 % ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14).

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких Судді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький